Консультация 19.09.22 (1)

Консультація 19.09.22

Українці, які постраждали від російської агресії можуть звернутись за компенсацією до Європейського суду з прав людини.

Під час воєнного стану в Україні прийнято ряд законів в яких зазначено, що в тому чи іншому випадку відшкодовувати шкоду буде країна-агресор. Але чи доб’ється Україна визнання росією своїх злочинів та їх компенсацію? Якщо відверто, то на сьогоднішній день це виглядає малоймовірно. Отже, залишається сподіватись на себе й не чекати від росії відшкодування за скоєні нею злочини. У зв’язку з цим розглянемо питання звернення до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Хто може звернутися.
З яких підстав.
Строки звернення.
Плата за звернення до суду.
Форма заяви.
Мова звернення до суду.
Строки розгляду справи.
Загальні рекомендації.

Звернення до ЄСПЛ можуть бути міждержавні та індивідуальні. Україна, як держава вже звернулася з позовом до росії. Індивідуально може звернутися будь-яка фізична чи юридична особа, яка вважає, що її права передбачені Європейською конвенцією з прав людини були порушені. Відповідачем завжди є держава в особі уряду. Звернутися до Європейського суду з прав людини можна лише за таких умов:

1) Ви маєте намір оскаржити поведінку держави, яка порушила Ваше право чи свободу або не забезпечила їх захисту;

2) Порушені права чи свободи, що гарантується Європейською конвенцією з прав людини, а порушення основоположного права стосується Вас особисто і безпосередньо (Ви маєте «статус жертви»);

3) Ви вичерпали усі доступні Вам ефективні національні засоби юридичного захисту;

4) Ви не пропустили строку звернення до Суду;

5) Ваша справа ще не розглядалася Судом з тих самих підстав і Ви не використовуєте інший міжнародний механізм захисту своїх прав.

ЄСПЛ не розглядає справи проти конкретних фізичних чи юридичних осіб. ЄСПЛ не розглядає стандартні позови щодо стягнення боргів, майна, договірних відносин, тощо.

Підставою звернення до ЄСПЛ може бути порушення наступних прав і свобод передбачених Конвенцією з прав людини:

Знищення / пошкодження нерухомого чи рухомого майна;
Втрата доступу до майна в результаті окупації частини території держави;
Позбавлення чи фактична втрата можливості здійснювати підприємницьку діяльність внаслідок дій, що не обумовлені воєнною необхідністю;
Втрата домівки (знищення чи втрата фізичного доступу до місця проживання);
Позбавлення свободи цивільних осіб військовослужбовцями держави агресора;
Утримання військовослужбовцями держави агресора позбавлених свободи осіб в неналежних умовах;
Ненадання медичної допомоги особам, позбавленим свободи;
Загибель внаслідок незаконних дій військовослужбовців держави агресора;
Катування та нелюдське поводження з військовополоненими, пораненими чи цивільними особами;
Відсутність ефективного розслідування вказаних вище фактів;
Порушення права на навчання;
Порушення права на свободу та особисту недоторканність;
Порушення права на свободу вираження поглядів;
Порушення права на заборону дискримінації;
Порушення права на свободу пересування;

За загальним правилом в українців, які постраждали від російської агресії і хочуть звернутись за компенсацією до Європейського суду з прав людини, є 4 місяці на подання заяви з моменту вичерпання всіх національних засобів правового захисту. ЄСПЛ не має встановлених строків розгляду справ. Зазвичай, справи розглядаються довго, особливо в контексті міжнародних збройних конфліктів. Такий розгляд в окремих справах може становити 5-10 років. У зв’язку з вторгненням російських військ в Україну, 16 березня 2022 року Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив рішення виключити росію з організації. Також за день до того, 15 березня 2022 року, росія повідомила Генерального Секретаря Ради Європи про свій намір денонсувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. За таких обставин росія перестає бути стороною Конвенції через 6 місяців з моменту направлення вказаного повідомлення, тобто з 16 вересня 2022 року. У зв’язку із рішенням Ради Європи про виключення росії зі складу країн-членів, звернутися із заявою до ЄСПЛ проти росії можна лише стосовно порушень, які мали місце не пізніше 16 вересня 2022 року. Це не означає, що заява повинна бути подана виключно до 16.09.2022р., однак події, що змусили Вас звернутися до суду мали відбутися до цієї дати. Строк закінчується в останній день четвертого місяця, навіть якщо цей день припадає на неділю або офіційний неробочий день. Таким чином, формуляр заяви з усією необхідною інформацією та документами повинен бути відправлений до Суду до або в останній день чотиримісячного строку, отже Вам слід переконатися в тому, що Ви вчасно відправили Вашу заяву поштою.

В історії Ради Європи був приклад виходу з Організації – Грецією у 1969 році, який набрав чинності в кінці 1970 року. Після військового перевороту в Греції в країні почалися масові порушення прав людини. Дані питання розглядалися Європейською комісією з прав людини, яка у підсумковому звіті констатувала масові порушення Грецією прав, гарантованих, серед іншого, статтями 3 та 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). 12 грудня 1969 року, коли звіт мав розглядатися Комітетом Міністрів Ради Європи, Греція оголосила про своє рішення вийти з Ради Європи. Варто зазначити, що таке рішення було прийнято на фоні наміру інших держав-членів Ради Європи призупинити її членство в Організації. Рішення Греції було розцінено, як заява про денонсацію Конвенції в розумінні ст. 65 Конвенції (в редакції, що діяла на час вказаних подій). До Ради Європи Греція вернулась в 1974 році після повалення режиму. Наслідки такого рішення для розгляду справ проти відповідної держави було проаналізовано Комісією в її рішенні у справі за заявами Данії, Швеції та Норвегії, поданими проти Греції. Вказані заяви було подано 10 квітня 1970 року і у них йшлося про порушення прав, гарантованих статтями 3 та 6 Конвенції, у зв’язку з катуванням, нелюдським поводженням та несправедливим судовим процесом над групою з 34 політичних опонентів режиму. Комісія в першу чергу проаналізувала, чи володіє вона юрисдикцією над вказаними скаргами у зв’язку з денонсацією Грецією Конвенції. Розглянувши дане питання Комісія постановила, що заявивши про денонсацію Конвенції 12 грудня 1969 року, Греція в силу статті 65 Конвенції припиняє бути стороною Конвенції лише з 13 червня 1970 року. До того часу вона несе відповідальність за своїми зобов’язаннями за Конвенцією. Більш того, Греція фактично несла відповідальність за своїми зобов’язаннями за Конвенцією і після 12 червня 1970 року в частині будь-яких дій, що становлять порушення Конвенції, вчинених Грецькою владою до 13 червня 1970 року.

Додатково слід відзначити думку фахівців-міжнародників, що в разі виявлення росією бажання повернутись до складу Раду Європи, невід’ємною передумовою такого кроку буде необхідність повного виконання усіх рішень ЄСПЛ, які були винесені проти неї за час її «відсутності».

За звернення до Європейського суду з прав людини заявник не сплачує жодних коштів. В окремих випадках (за належним обґрунтуванням) ЄСПЛ може забезпечити заявнику безкоштовну правову допомогу.

Заяву до ЄСПЛ можна сформувати онлайн через відповідну електронну систему: espl.com.ua, або скористатися формою, яка додається до цієї статті. Заповнений формуляр роздруковується, підписується, та обов’язково направляється тільки поштою на адресу суду: The Registrar European Court of Human Rights Council of Europe, 67075 STRASBOURG CEDEX, FRANCE. Вам не потрібно їхати в Страсбург і брати участь в судовому засіданні, справа, як правило, розглядається без участі заявника. Суд прийме до розгляду заяву тільки якщо всі пункти формуляру будуть належним чином заповнені і якщо Ви надасте всі необхідні документи, як цього вимагає стаття 47 Регламенту Суду.

Офіційними мовами Суду є англійська і французька але, якщо це зручніше для Вас, Ви можете звернутися до Секретаріату офіційною мовою однієї з країн, які ратифікували Конвенцію. Тобто, заява може бути подана українською або російською мовами. На початковому етапі провадження Ви також можете отримувати кореспонденцію з Суду цією ж мовою. Проте, зауважте, будь ласка, що на подальшій стадії розгляду, а саме якщо Суд вирішить просити Уряд надати письмові зауваження з приводу Ваших скарг, вся кореспонденція з Суду надсилатиметься англійською чи французькою мовою. Вас чи Вашого представника також попросять використовувати англійську чи французьку мову в подальшому листуванні.

Досить важливе питання – надання доказів вичерпання національних засобів правового захисту.

Зрозуміло, що цей пункт викликає питання, оскільки незрозуміло, куди звертатись, в який національний суд, скільки пройде часу на розгляд, тощо. У зв’язку з цим слід зазначити, що юристи-міжнародники вважають, що під час збройних конфліктів достатнім буде звернутися до правоохоронних органів із заявою про злочин, деякі юристи також пропонують звернутися й до слідчого комітету росії. Вважаємо, що відсутність звернення до слідчого комітету росії чи до будь-яких інших її органів можна обґрунтувати військовими діями, відсутністю поштового та дипломатичного зв’язку між країнами, а також офіційним невизнанням росії своїх дій та злочинів проти цивільного населення. Згідно практики ЄСПЛ Ви не повинні використовувати засоби правового захисту, що є неефективними, або вдаватися до дискреційного чи виняткового провадження, що не є частиною звичайної процедури оскарження, але про це треба зазначити в заяві. В заяві до ЄСПЛ описується, чому заявник вважає, що потенційно єдиний ефективний засіб правового захисту – офіційне розслідування правоохоронними органами – на практиці виявився неефективним, а тому для заявника на практиці відсутні ефективні засоби правового захисту, гарантовані статтею 13 Конвенції, що звільняє його від обов’язку подальшого вичерпання будь-яких інших можливих засобів правового захисту.

Ваші скарги мають бути основані на достовірних фактичних даних.

Непростим моментом є докази, оскільки відсутні дієві механізми доведення тих чи інших фактів в умовах окупації. Ви повинні обґрунтувати свою заяву: чітко описати обставини справи та додати на їх підтвердження документи, рішення, медичні довідки, показання свідків тощо. При подачі заяви вам також необхідно довести факт смерті/ поранення, причини смерті/поранення, затримання, родинних зв’язків, факт пошкодження чи знищення вашої нерухомості та майна, що перебувало в ній, а також характер пошкодження чи знищення, те, що на момент оскаржуваних подій ви володіли певною нерухомістю (квартирою, будинком тощо), як ви це стверджуєте в заяві (в залежності від стверджуваного порушення).

Крім максимально детальних описань та пояснень, свідоцтва про смерть, довідки про причину смерті, медичних документів, статей ЗМІ, іншими доказами можуть бути: фотографії (відео) нерухомості до і після оскаржуваних подій, фотографії (відео) інтер’єру нерухомості (майна, що знаходилося в ній) до і після оскаржуваних подій, детальна фото- та/або відеофіксація окремих предметів інтер’єру чи того, що від них залишилось, детальні свідчення ваших сусідів, родичів, друзів тощо. За наявності будь-яких чеків (квитанцій, фактур) на пошкоджене чи знищене майно, яке знаходилося в нерухомості, їхні копії треба надати до Суду разом із заявою. Остаточна оцінка матеріальної шкоди та моральної шкоди на час подачі заяви до Суду не вимагається, оскільки вимоги щодо справедливої сатисфакції подаються заявником після повідомлення Судом урядів-відповідачів про заяву, разом з подачею заявником своїх зауважень на зауваження урядів-відповідачів.

Декілька думок щодо підстав звернення.

ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що стаття 2 Конвенції (право на життя) може застосовуватись навіть у тому випадку, коли особа, яка вважає себе потерпілою від порушення права на життя, не померла. Довідник із застосування статті 2 Конвенції – Право на життя 7/50 Європейський суд з прав людини Оновлено 31 серпня 2018 Зокрема, Суд постановив, що за виняткових обставин, які визначаються такими чинниками, як ступінь і різновид застосованої сили, а також характер поранень, застосування сили з боку представників держави може, не спричиняючи смерть, становити порушення статті 2 Конвенції, якщо їхня поведінка за своєю сутністю створює серйозну загрозу для життя заявника, навіть тоді, коли йому вдається вижити (Makaratzis проти Греції [ВП], § 55, Soare і Інші проти Румунії, §§ 108-109, і Trévalec проти Бельгії, §§ 55-61). В усіх інших справах, коли особи зазнавали нападу або жорстокого поводження з боку представників держави, їхні скарги вивчались переважно у світлі статті 3 Конвенції (Makaratzis проти Греції [ВП], § 51, İlhan проти Туреччини [ВП], § 76).

Суд вважає, що скарги осіб, які страждають на тяжкі хвороби, також підпадають під статтю 2 Конвенції, якщо, з огляду на обставини, може бути порушене питання про відповідальність держави (L.C.B. проти Сполученого Королівства, §§ 36-41, щодо заявниці, хворої на лейкемію, G.N. і Інші проти Італії, щодо заявників, хворих на гепатит, потенційно смертельну хворобу, Hristozov і Інші проти Болгарії, щодо заявників, хворих на різні форми раку у завершальній стадії,

Суд також розглядав щодо суті скарги, сформульовані на підставі статті 2 тими особами, які стверджували, що їхньому життю загрожує небезпека, і хоча жоден подібний ризик ще не став дійсним, проте вони були переконані, що їхньому життю загрожує реальна небезпека (R.R. і Інші проти Угорщини, §§ 26-32, у якій заявники скаржились на те, що їх виключили з програми захисту свідків, і, a contrario, Selahattin Demirtaş проти Туреччини, §§ 30-36, у якій заявник стверджував, що оприлюднена у пресі стаття спричинила загрозу для його життя). 7. Також у справах, що стосуються потенційно смертельних нещасних випадків (Alkın проти Туреччини, § 29 ; Çakmakçı проти Туреччини (déc.), § 32 ; Fergec проти Хорватії, §§ 21-24; Kotelnikov проти Росії, § 98 ; Cavit Tınarlıoğlu проти Туреччини, § 67) або екологічних катастроф (Kolyadenko і Інші проти Росії, § 155), Суд розглядав на підставі статті 2 Конвенції скарги заявників, які, на щастя, вижили.

Щодо осіб, які були вимушені виїхати з окупованих територій.

Виїхавши з рідної домівки люди позбавлені права на мирне володіння своїм майном, діти втратили право на освіту (учбовий рік закінчився раніше, діти фізично не ходили в школу, учбовий рік почнеться на місяць пізніше), перебуваючи в окупації в особи могли бути порушені права на свободу та особисту недоторканність, на свободу вираження поглядів, свободу пересування, тощо. В ЄСПЛ є практика щодо розгляду заяв цієї категорії. Яскравим прикладом є справа за заявою групи громадян Вірменії проти Азербайджану (Чірагов та інші проти Вірменії) в контексті конфлікту в Нагірному Карабасі. Важливим є те, що в цій справі розглядалось і питання не звернення заявників до національних органів правового захисту. У цій справі Заявники стверджували, що вони були позбавлені можливості повернутися на території, окуповані відповідно Вірменією чи Азербайджаном, і не могли користуватися своїм майном та житлом, які були там розташовані, не отримали жодної компенсації своїх втрат. Звернення з такою заявою відбулося без звернення до національних засобів правового захисту, оскільки заявники вважали, що ефективних засобів юридичного захисту щодо таких скарг не було. Так, Вірменія у відповідь стверджувала, що не має юрисдикції над районом Нагірного Карабаху, і водночас наполягала, що заявники могли захистити свої права в судових й адміністративних органах Республіки Вірменія та "НКР", законодавство містило необхідні для цього механізми, суди Вірменії та "НКР" є незалежними та безсторонніми й готовими розглядати справи громадян Азербайджану без дискримінації. ЄСПЛ у цій справі з Вірменією не погодився: зауважив, що в питанні вичерпання національних засобів юридичного захисту він повинен визначити, чи можна вважати, що Республіка Вірменія має юрисдикцію над відповідною територією, а уряд Вірменії не довів наявності засобу захисту – у Вірменії або в "НКР", який міг би надати компенсацію щодо скарг заявників. Положення законодавства, які навів уряд Вірменії, мають загальний характер і не стосуються особливої ситуації позбавлення майна внаслідок збройного конфлікту чи іншим чином стосуються ситуації, подібної до ситуації заявників. У цій справі ЄСПЛ вирішив, що з огляду на спростування участі або юрисдикції було б нерозумно очікувати, щоб заявники подали вимоги щодо реституції або компенсації до вірменських судів та органів. На підставі викладеного, ЄСПЛ вирішив, що за цих обставин нереалістично, щоб будь-який можливий засіб у невизнаному утворенні "НКР" на практиці міг надати переміщеним азербайджанцям ефективний захист – а тому визнав прийнятним їх звернення, що не містило доказів звернень до національних засобів захисту у країнах, до яких було заявлено вимоги.

Також слід звернути увагу на справу - Чірагов та інші проти Вірменії [GC] – заява № 13216/05 https://hudoc.echr.coe.int/ukr#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-163022%22]}

Висновки суду:

Вичерпання національних засобів юридичного захисту – Уряд-відповідач не довів, що існував засіб юридичного захисту – у Вірменії чи в “НКР” – який був би здатний надати компенсацію відносно скарг заявників. Нормативні положення, на які посилався Уряд, мали загальний характер і не стосувалися особливої ситуації позбавлення майна внаслідок збройного конфлікту чи іншої ситуації, схожої до ситуації заявників. Жодне з наданих рішень національних судів не стосувалося вимог щодо втрати житла або майна особами, які були переміщені в контексті нагірнокарабаського конфлікту. Крім того, оскільки Уряд-відповідач заперечував участь своїх органів в подіях, які призвели до скарг заявників, а також заперечував те, що Вірменія здійснювала юрисдикцію над Нагірним Карабахом та навколишніми територіями, було б нерозумним очікувати від заявників подання вимог щодо реституції або компенсації до органів влади Вірменії. Нарешті, оскільки не було досягнено політичного вирішення конфлікту і з огляду на нарощування військового потенціалу в регіоні в останні роки, було нереалістичним вважати, що будь-який можливий засіб юридичного захисту в невизнаній “НКР” міг на практиці надати компенсацію переміщеним азербайджанцям.

Статус потерпілих – У своїй практиці Суд розробив гнучкий підхід до доказів, які повинні були бути надані заявниками, які стверджували, що вони втратили своє майно та житло в ситуаціях міжнародного або внутрішнього військового конфлікту. Схожий підхід було відображено в Принципах ООН щодо реституції житла та майна біженців та переміщених осіб (Принципи Пінейру). Головними доказами, які надали заявники, були технічні паспорти. Будучи офіційними документами, вони всі містили креслення будинків та визначали, зокрема, їхні розміри та площу. Також були вказані розміри відповідних земельних ділянок. Паспорти були датовані між 1985 та 1990 роками і зазначали імена заявників. Більше того, паспорти містили посилання на відповідні рішення про виділення землі. За обставин справи, вони становили такі prima facie докази титулу на майно, що були прийняті Судом у багатьох попередніх справах. Заявники надали додаткові prima facie докази стосовно майна, у тому числі свідчення колишніх сусідів. Також документи стосовно особи та місця проживання заявників підтримували їхні претензії на майно. До того ж, хоча всі заявники, крім шостого, не надали юридичні документи, що підтверджували б титул, або інші первинні докази, слід було брати до уваги обставини, за яких вони були змушені залишити район, коли він потрапив під військовий напад. Таким чином, заявники достатньою мірою обґрунтували свої твердження про те, що вони жили в Лачинському районі більшу частину свого життя до моменту вимушеного виїзду і що вони були власниками будинків та землі на момент втечі.

Докази права власності - Згідно з радянською системою права, не існувало приватної власності на землю, але громадяни могли мати у власності житлові будинки. Земельні ділянки могли виділятися громадянам для конкретних цілей, таких як ведення сільського господарства або будівництво особистого житла. У цьому випадку в особи було “право користування”, яке обмежувалося конкретною метою, захищалося законом і могло бути переданим у спадок. Тому не існувало сумніву, що права заявників стосовно будинків та землі становили істотний економічний інтерес. Отже, на момент свої втечі з Лачинського району, заявники мали права на землю та будинки, які становили “майно” у розумінні статті 1 Протоколу № 1. Не існувало ознак того, що ці права були скасовані пізніше; тому їхні майнові права залишалися в силі. Крім того, їхня земля та будинки повинні були також вважатися “житлом” у цілях статті 8 Конвенції.

Висновок суду: порушення (п’ятнадцять голосів проти двох).

Стаття 8 Конвенції: Усі заявники народилися в Лачинському районі. До своєї втечі в травні 1992 року вони проживали та працювали там все або більшу частину свого життя. Майже всі вони одружилися та народили дітей там. Крім того, вони заробляли собі там на життя і там жили їхні предки. Також вони побудували та володіли будинками, у яких вони проживали. Тому очевидно, що заявники мали усталене життя та житло в районі. Заявники не переїхали в інше місце проживання добровільно, але вимушено жили як внутрішньо переміщені особи в Баку та в інших місцях. За обставин справи, їхнє примусове переміщення та недобровільна відсутність у Лачинському районі не могли вважатися такими, що припинили їхній зв’язок з районом, незважаючи на тривалість часу, що минув з моменту їхньої втечі. З тих же причин, що були наведені для визнання порушення за статтею 1 Протоколу № 1, Суд вирішив, що відмова в доступі заявників до їхнього житла становила триваюче необґрунтоване втручання у їхнє право на повагу до їхнього приватного і сімейного життя, а також їхнього житла.

Також, ми склали зразок заповнення заяви для осіб, які вимушені були виїхати з окупації. Також надаємо бланк формуляру для заповнення, та загальні рекомендації про подання заяви до ЄСПЛ від Гельсінгської спілки з прав людини.

Заява до поліції

Додаток заява в ЕСПЛ зразок

Формуляр заяви для заповнення

Пояснення щодо заповнення формуляра заяви

Евген Загорулько ТОВ «Профі – Аудит»